Родаки мої небоголовi. Неймовірні людські історії

Два романи, два села, різноманіття людей, доль та доріг — реальних і символічних. У кожного села своя гора: у Небесі — Ловачка, у Прирічного — Меланя, за яку роками його мешканцям доводиться боротися із такими, як вони, затятими патріотами сусідніх сіл. І тільки поблизу Прирічного дуже давно протікала Велика ріка — інакше його б не назвали так. А в Небесі живуть надзвичайно колоритні люди, знайомі з роману «Родаки»: метка, невтомна, гостра на язик, жертовна баба Фіскарошка, іронічний філософ, фантазер, «воєнний талантище» дідико Соломон та їхній онук — дотепний, спостережливий, вдумливий мрійник Митрик. Поки дід і баба розбиралися зі своїми клопотами та пригодами, Митрик ріс і несподівано навіть для себе збагнув, що кохає дівчину, яку добре знає з дитинства, — Маню. І до неї прийшло кохання, але Маня розуміє, що вони із Митриком не пара, бо дуже різні. «А тепер іди… І дай мені наплакатися…» — різонули його її слова, коли зустрілися на дорозі: Митрик ішов із Небесі у світ, а Маня верталася з Мукачева додому (така символіка їхніх доріг). Роман у романі — історія Соломонового брата Симка (Семена) — успішного американського підприємця, його невисловленої любові до нянька (він теж мовчав, коли рвалося серце від любові й болю), пам’яті про черешню, яка білі ягоди родила, і всього, що в’язало його з домом. Феєрверк людських історій є і в романі «Небоголові» — усім полюбиться його наймолодший герой Грім (Охрім). Так і хочеться пригорнути його і взяти на себе його біль. Обидва романи — апофеоз справедливості, добра і всеосяжної любові, гімн творчості, мистецтву і красі. Усі, кого захопили особливий погляд Дмитра Кешелі на світ, відчуття людини, його неповторний гумор і неординарний почерк, цього разу також будуть приємно вражені.