Моє ім'я — Маріте

Роман освітлює одну з білих плям у новітній історії – історію «вовчих дітей». Після Другої світової війни німецькі жінки зі Східної Пруссії відправили багатьох своїх дітей на іншу сторону Німану, де був хліб. Тисячі німецьких дітей потрапили в Литву, де намагалися вижити. Одним пощастило знайти опікунів, іншим випала нелегка доля: просити милостиню, продавати себе, пережили насильство. Таких дітей називали «вовчими дітьми». Щоб якось існувати, «вовчим дітям» доводилося жебракувати, бродяжити, братися за різну роботу. Багато що залежало від того, яких людей вони зустрінуть. Були дівчата, дівчатка, якими користувалися сільські чоловіки. Історія німецької дівчини Ренате, що отримала литовське ім’я Маріте, описує трагічну долю багатьох біженців у перші повоєнні роки в Прибалтиці. Роман заснований на реальних фактах. «Коли книга вийшла, з'ясувалося, що дуже багато дівчаток з числа «вовчих дітей» отримали саме таке ім'я - Маріте. Це було важливо при перевезенні дітей через кордон, або щоб захиститися від стрібасів (агентів-бойовиків з винищувальних загонів), які ходили по домівках. Якби вони знайшли німецьку дитину, всю сім'ю вислали б до Сибіру. Щоб росіяни не зрозуміли, що дівчинка німкеня, її вчили говорити «Мене звуть Маріте». Вони знали тільки одну цю фразу, яка допомагала вижити»».