Донбас як метафора

У своїй новій книжці письменниця та дослідниця візуальної культури Катерина Яковленко пише про кіно, твори мистецтва, літературні твори, образи, які розгортають перед читачами та читачками метафору Донбасу — місця, якого не існує, але яке наповнене іменами, птахами, рослинами, привидами минулих та теперішніх подій. Донбас, на який дивиться авторка — це ландшафт Донеччини та Луганщини зі своїми історіями, з мовою, яку іноді вдається почути, реконструювати, а іноді — лише натрапити на сліди подій та явищ, до яких більше немає доступу, доступ до яких завжди був ускладнений. Архіви, артефакти, міфи, земля та вітер, степ, кургани та те, що від них залишилося, формують особливий погляд авторки на український схід. Катерина Яковленко звертається до співрозмовниць та співрозмовників, до багатьох джерел, але й до прогалин. Ця книжка має власний ритм, в якому наукова розвідка рухається разом з літературним письмом та уважна до порожніх місць, які існують поміж ними. «Не дати відстані стати ще більшою, знайти слова та образи, якими можна оперувати якщо не безболісно, то, принаймні, гідно та тепло, не дати землі та людям загубитися – бути забутими та відкинутими. Катерина Яковленко бере на себе важкий труд зробити це. Й робить, пробираючись крізь персональний досвід, крізь чесність питань, на які поки немає відповідей, на погляд інших — більшою мірою візуальний — погляд чужих та своїх інших, які також намагалися ставити чесні питання», — Олена Стяжкіна, історикиня та письменниця.