Креативність та інші фундаменталізми

Спочатку було створено плаский світ, шостого дня — креативну людину, а сьомого — скасовано заборону на працю. Книжка бельгійського соціолога культури Паскаля Ґілена «Креативність та інші фундаменталізми» (2012) побудована як восьмиденна подорож, що розгортається між кінцем 1980-х і початком 2010-х років, у якій Ґілен розглядає суспільний контекст креативності. Як креативність стала «вимогою сьогодення» і чи здатна вона не вихолощитись у власній надмірності після того, як із поля культури проникла в економіку й політику? У книжці Ґілен говорить про креативність на трьох рівнях: індивідуальному, інституційному й загальносуспільному, а також вступає в діалог із Славоєм Жижеком, Петером Слотердайком і Алессандро Барікко. Влучним метафорам, якими ці автори описують сучасність, Ґілен прагне надати конкретики соціальних ситуацій. «"Креативність" — вимога сьогодення. До неї заохочують не лише митців, а й керівників-підприємців і політичних лідерів. Навіть сімейні терапевти та конфліктологи радять шукати більш креативні рішення. У сучасному світі креативність суголосна лише позитивній моралі. Від неї сподіваються винятково позитиву. Однак що залишиться від значення, якщо кожен ось так його вихолощуватиме? І звідки взагалі взявся цей голод на креативність? Чи не вказує, бува, той факт насамперед на те, що ми поволі втрачаємо її, справжню?» (фрагмент передмови Паскаля Ґілена)