За Віру, Царя і Кобзаря: малоросійські монархісти і український національний рух (1905–1917 роки)

Написані ще 2011 року, невдовзі по смерті головного героя, спогади дослідника історії ранньомодерної України, відповідального секретаря «Українського археографічного щорічника», доктора історичних наук Ярослава Федорука присвячено особі його вчителя, ментора і багатолітнього наукового керівника, українського історика, археографа та сходознавця, організатора науки і громадського діяча Ярослава Дашкевича (1926–2010). Постать і діяльність патріярха української гуманітаристики, його роботи і дні за часів пізнього акме змальовано на широкому тлі соціокультурних трансформацій України 1990–2000-х років, вписано у складний, багатошаровий і щільний контекст львівського академічного побуту перших десятиліть Незалежности та співвіднесено з роботами і днями історичного середовища Києва і Львова, передусім нової ґенерації істориків, археографів, джерелознавців і архівістів, що до неї належить і сам мемуарист, – учнів і молодших колеґ професора Дашкевича, виплеканих і згуртованих знаним науковцем навколо його далекосяжних дослідницьких і видавничих планів та створеного й очолюваного ним Львівського відділення Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України.