Радість руху. Як фізична активність додає впевненості, зближує людей і робить їх щасливішими

Скільки разів ви починали тренуватися, але закидали після першої крепатури? Або ж виходили на пробіжку, та після другого кола хапалися за бік і відмовлялися від затії? Або ж пробували стретчинг, а потім вважали себе «гнучкими, як дерево»? У вашій голові утворилася зв’язка: тренування — це страждання. Але це не обов’язково так, про що свідчить книжка «Радість руху». Келлі Макґоніґал — психологиня і тренерка з 20-річним стажем — описує, як рух змінює настрій людини, а тренування рятують від стресу й депресії. Вона розповідає про «молекули надії», ейфорію бігуна, корисну залежність і міцну дружбу між людьми, які тренуються в одній команді.Для кого книжкаДля широкого кола читачів, всіх, хто прагне займатись фізичною активністю і хоче почати отримувати від цього справжнє задоволення.Чому ця книжкаАвторка розвінчує хибні уявлення про «не всім дається» і «в такому віці вже запізно». У цій книжці є історії про жінку, яка почала бігати в 55 і за сім років здолала 85 півмарафонів, і дівчину, яка заново навчилася рухатися, хоч після інсульту не відчувала правої ноги. А ще безліч інших оповідей, що змінять ваше ставлення до тренувань і підкажуть, де знайти антидепресант без рецепта, джерело мотивації та міцних взаємин.Про автораКеллі Макґоніґал — психологиня, тренерка, науковиця, спікерка TED. Викладачка Стенфорду й авторка кількох книжок, зокрема «Сили волі». Із 2000 року веде заняття з йоги й танців. У вільний час консультує неприбуткові організації та волонтерить у притулку для тварин.ВідгукиЦе почасти наукове дослідження, почасти — натхненна історія, почасти — інтимний любовний лист фізичній активності. Книжка показує, наскільки те, що багато хто вважає просто «вправами», насправді значно більше — шлях не лише до фізичного і психічного здоров’я, а й до кохання та дружби. — Бред Сталберґ, автор бестселера «Пікова продуктивність»Я зачарований розповіддю Макґоніґал про істину «ми народжені, щоб рухатися». Поєднуючи несподівані ідеї з нейронауки, еволюційної біології та філософії, авторка показує, чому вправи роблять нас радіснішими, зміцнюють соціальні зв’язки й додають відчуття надії. — Алекс Гатчінсон, автор книжки «Витривалість»ЦитатиЧому організм заохочує нас рухатисьЛюдські створіння так влаштовані, що дістають задоволення від занять, досвіду й психічних станів, які допомагають вижити. Це стосується не тільки очевидних речей, як- от сон чи їжа. Сюди входить багато психологічних особливостей, завдяки яким люди такі, які вони є. Нам подобається співпрацювати, ми почуваємося наповненими, коли працюємо в команді. Нам дає задоволення прогрес, і ми пишаємося досягненнями. Ми прихиляємося до людей, місць і певних груп, відчуваємо тепло всередині, коли піклуємося про них. Навіть наша здатність знаходити сенс у житті коріниться у нейробіології задоволення: історії й метафори зачаровують систему винагород нашого мозку, тому нам хочеться створювати наративи, що допомагають шукати сенс у житті. Фізична активність — вправи, дослідження, змагання, святкування — усе це нас ощасливлює, бо стимулює наші інстинкти. Рух пов’язаний із найбільш базовими людськими радощами, які охоплюють самовираження, соціальні зв’язки, майстерність.Чому біг у своєму темпі принесе більше задоволення, ніж спринтерська дистанціяЧому рівень ендоканабіноїдів зростає від бігу підтюпцем, але не змінюється від повільної ходи чи великих навантажень? Антрополог Девід Рейчлен припускає, що мозок винагороджує нас за тренування такої самої інтенсивності, яка була потрібна під час полювання та збирання два мільйони років тому. Що все це означає для тих, для кого біг — хобі? По-перше, що ключ до ейфорії бігуна не в самому бігу, а в тому, щоб бігти довго і з середнім навантаженням. Ба більше, науковці вже показали таке саме зростання рівня ендоканабіноїдів від їзди на велосипеді, ходьби на біговій доріжці під кутом і хайкінгу. Якщо ви також хочете відчути ейфорію, маєте приділити цьому час і докласти зусиль.