Під вікнами рожевих окулярів

Безсоромно прямі лінії часу тримали його хиткий каркас, і він мимоволі промовляв: тік – так, тік – так, ностальгічно рахуючи хвилини, яких тут не було. Хто він? Не повірите, але це питання, на яке знаєте відповідь тільки ви. (знову я? знову ви. якщо ви вже втратили віру в себе, я все ще вірю у вас.) Я маю лише здогадки. Тож запрошую вас у лабіринти його поетичного щоденника, що по клаптиках зшитий із різних зустрічей із самим життям.