Відгук про «Кав'ярня Пряний гарбузик»
Знаєте, є slow burn?
А це був якийсь максимальний FAST BURN 🙄😂
Загалом це досить мила історія з ніжним вайбом теплої осені, маленького містечка, затишної кав’ярні й тієї самої атмосфери, коли хочеться загорнутися в плед, взяти щось тепленьке й читати.
Але…
Перший нюанс, який мені муляв, — оповідь від третьої особи. Я чомусь зовсім не могла через неї проникнутися історією. Мені постійно бракувало відчуття близькості до героїв (це суто мій бзік, не люблю від 3ї особи читати)
А другий — і вже значно більший — мене взагалі не зачепили самі герої. От зовсім. Не йокнуло. Ні метеликів, ні бажання переживати за них, ні оцього «АААА, ну поцілуйтеся вже!» чи навпаки «Куди так скоро»😭
Ба більше, моментами вони мене навіть дратували.
І я досі не розумію, де тут мала бути прелюдія до їхньої історії. Книга ще толком не встигла початися, а між ними вже зародилася симпатія й потяг. Я така: стоп, а ми можемо спочатку хоча б нормально познайомитися? 🙄
При цьому сама атмосфера мені справді сподобалась. Тут є те тепле осіннє відчуття маленького містечка, затишку й кав’ярні, заради якого такі книги й беруть до рук. 🍂☕️
Але є парадокс: книжечка маленька, а читалася для мене доволі повільно. Місцями навіть було нуднувато, і я ловила себе на думці, що хочу вже трохи швидше дійти до фіналу.
Тому моя головна порада: не ставте перед цією книгою великих сподівань. От взагалі ніяких. 😂
Просто відкривайте її з настроєм «хочу щось миле, осіннє і затишне» — і, можливо, тоді буде вам щастя. 🎃🍂

Коментарі
0Увійдіть, щоб долучитися до розмови