EREADIAN

Відгук

Кав'ярня Пряний гарбузик
Лорі Гілмор
aysha.books_
24 жовтня, змінено 24 жовтня
6

Відгук про «Кав'ярня Пряний гарбузик»

Знаєте, є slow burn? А це був якийсь максимальний FAST BURN 🙄😂 Загалом це досить мила історія з ніжним вайбом теплої осені, маленького містечка, затишної кав’ярні й тієї самої атмосфери, коли хочеться загорнутися в плед, взяти щось тепленьке й читати. Але… Перший нюанс, який мені муляв, — оповідь від третьої особи. Я чомусь зовсім не могла через неї проникнутися історією. Мені постійно бракувало відчуття близькості до героїв (це суто мій бзік, не люблю від 3ї особи читати) А другий — і вже значно більший — мене взагалі не зачепили самі герої. От зовсім. Не йокнуло. Ні метеликів, ні бажання переживати за них, ні оцього «АААА, ну поцілуйтеся вже!» чи навпаки «Куди так скоро»😭 Ба більше, моментами вони мене навіть дратували. І я досі не розумію, де тут мала бути прелюдія до їхньої історії. Книга ще толком не встигла початися, а між ними вже зародилася симпатія й потяг. Я така: стоп, а ми можемо спочатку хоча б нормально познайомитися? 🙄 При цьому сама атмосфера мені справді сподобалась. Тут є те тепле осіннє відчуття маленького містечка, затишку й кав’ярні, заради якого такі книги й беруть до рук. 🍂☕️ Але є парадокс: книжечка маленька, а читалася для мене доволі повільно. Місцями навіть було нуднувато, і я ловила себе на думці, що хочу вже трохи швидше дійти до фіналу. Тому моя головна порада: не ставте перед цією книгою великих сподівань. От взагалі ніяких. 😂 Просто відкривайте її з настроєм «хочу щось миле, осіннє і затишне» — і, можливо, тоді буде вам щастя. 🎃🍂

Коментарі

Увійдіть, щоб долучитися до розмови
Усі відгуки
Кав'ярня Пряний гарбузикЛорі Гілмор
aysha.books_24 жовтня, змінено 24 жовтня
6

Відгук про «Кав'ярня Пряний гарбузик»

Знаєте, є slow burn?

А це був якийсь максимальний FAST BURN 🙄😂

Загалом це досить мила історія з ніжним вайбом теплої осені, маленького містечка, затишної кав’ярні й тієї самої атмосфери, коли хочеться загорнутися в плед, взяти щось тепленьке й читати.

Але…

Перший нюанс, який мені муляв, — оповідь від третьої особи. Я чомусь зовсім не могла через неї проникнутися історією. Мені постійно бракувало відчуття близькості до героїв (це суто мій бзік, не люблю від 3ї особи читати)

А другий — і вже значно більший — мене взагалі не зачепили самі герої. От зовсім. Не йокнуло. Ні метеликів, ні бажання переживати за них, ні оцього «АААА, ну поцілуйтеся вже!» чи навпаки «Куди так скоро»😭

Ба більше, моментами вони мене навіть дратували.

І я досі не розумію, де тут мала бути прелюдія до їхньої історії. Книга ще толком не встигла початися, а між ними вже зародилася симпатія й потяг. Я така: стоп, а ми можемо спочатку хоча б нормально познайомитися? 🙄

При цьому сама атмосфера мені справді сподобалась. Тут є те тепле осіннє відчуття маленького містечка, затишку й кав’ярні, заради якого такі книги й беруть до рук. 🍂☕️

Але є парадокс: книжечка маленька, а читалася для мене доволі повільно. Місцями навіть було нуднувато, і я ловила себе на думці, що хочу вже трохи швидше дійти до фіналу.

Тому моя головна порада: не ставте перед цією книгою великих сподівань. От взагалі ніяких. 😂

Просто відкривайте її з настроєм «хочу щось миле, осіннє і затишне» — і, можливо, тоді буде вам щастя. 🎃🍂

Коментарі

0

Увійдіть, щоб долучитися до розмови